Батьки сучасних дітей дуже сильно намагаються зайняти їх для розвитку але то не завжди користь..

Невгамовна батьківська спрага розвивати дітей обертається для дітей дофаміновим виснаженням.

Батьки сучасних дітей дуже сильно намагаються зайняти їх для розвитку, шоб вони менше сиділи в інтернеті.

В результаті діти не хочуть в цьому житті нічого, крім того, щоб від них усі відстали і вони б тихо в куточку посиділи зі своїм телефоном.
Вони кажуть, що не хочуть домагатися успіху, а хочуть спокою. І це часте явище.

Зараз виросли і стали дорослими перші діти, які росли з такими розвиваючими батьками у 90-х.

Їм років 30. Нещодавно я спостерігала за однією дискусією, де люди, які вкладалися в розвиток дітей, обмінювалися результатами. З’ясовується, що у них виросли звичайні діти. Звичайні. Не гірші і не кращі.

І зараз у батьків питання: навіщо була ця божевільна кількість витрачених людино-годин? Навіщо мама залишила улюблену роботу або бабуся раніше вийшла на пенсію? Музична школа чи танці були божевіллям попереднього покоління батьків. За підрахунками, три чверті дітей з тих, хто її закінчив, більше ніколи не беруть в руки інструмент. Частина — тому що ненавидять його. Скільки це годин життя?

Питання — навіщо? Один з двадцяти пов’язує своє життя з музикою, один з чотирьох грає для душі і друзів. Про це потрібно пам’ятати, коли ми як божевільні хочемо, щоб дитина обов’язково та постійно займалася музикою, танцями чи іншими заняттями.

Батьки сучасних дітей дуже сильно намагаються зайняти їх для розвитку але то не завжди користь..